Документи

 
МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ
01135, м. Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486 24 42, факс (044) 236-1049, ministry@mon.gov.ua
 

від  27.11.2014  № _1/9-614_                   
від ___________ на №                  
Департаменти (управління) освіти і науки обласних, Київської міської державних адміністрацій

Інститути післядипломної педагогічної освіти


Про методичні рекомендації
з патріотичного виховання


На виконання пункту 2 Плану заходів щодо посилення національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 27.10.2014 № 1232, надсилає методичні рекомендації з організації патріотичного виховання дітей та учнівської молоді для використання у навчальних закладах України.


Додаток: на 8 арк.

 

Заступник Міністра                                                              Павло Полянський


Артеменко О. А. (044) 248-26-55
Додаток
до листа Міністерства освіти і науки України
від 27.11.2014 № 1/9-614

Методичні рекомендації
з організації патріотичного виховання дітей та учнівської молоді                           у 2014/2015 навчальному році

У сучасних суспільно-політичних умовах, коли Україна ціною життя Героїв Небесної Сотні, зусиллями українських військових, добровольців, волонтерів відстоює свободу і територіальну цілісність, пріоритетного значення набуває патріотичне виховання дітей та учнівської молоді.
Читать дальше

Події останніх місяців дають підстави стверджувати, що переважна більшість громадян України, серед яких є і діти, і молодь, виявили високу патріотичну свідомість та міцну громадянську позицію. Це є свідченням системної виховної роботи педагогічних колективів навчальних закладів. Тому одним із найважливіших завдань педагогів є продовження роботи з формування у дітей та молоді громадянських якостей, розуміння приналежності до Українського народу. Особливу увагу слід приділити дітям та сім’ям, які переїхали із території військових дій, сприяти їх адаптації у нових умовах та нових колективах, залучати їх до активної діяльності та участі у позаурочних заходах, надавати можливість реалізовувати свій інтелектуальний, творчий, фізичний потенціал на благо України.
Патріотичне виховання має наскрізно пронізувати весь навчально-виховний, органічно поєднувати національне, громадянське, моральне, родинно-сімейне, естетичне, правове, екологічне, фізичне, трудове виховання, базуватися на національній історії, знанні та відстоюванні своїх прав, виконанні конституційних і громадянських обов’язків, відповідальності за власне майбутнє, добробут та долю країни.
Патріотичне виховання має охоплювати всіх учасників навчально-виховного процесу, сприяти формуванню у дітей та утвердженню у педагогів і батьків національних та загальнолюдських цінностей, особистісних якостей, що притаманні громадянину України.
Проявом патріотичного духу, свідченням формування Української політичної нації стало масове використання української національної та державної символіки, українського традиційного одягу, жовто-блакитних кольорів. При цьому важливо не підмінити зовнішніми ознаками патріотизму його глибокої ідейної сутності – готовності своєю працею, науковими, творчими й спортивними досягненнями, службою із захисту країни сприяти розвитку української демократичної держави.
Відповідно, всі заходи мають бути наповнені громадянсько-патріотичним змістом, стверджувати ідею спільності інтересів та взаємоповаги усіх громадян України, підтримувати прагнення кожної особистості до духовного, інтелектуального, творчого та фізичного розвитку задля розквіту держави в цілому.
Доцільно добирати і поєднувати різноманітні методи і форми патріотичного виховання, уникати формалізму й одноманітності, насичувати їх патріотичними емоціями та переживаннями, активно використовувати приклади мужності й звитяги захисників України як з історичного минулого, так і нинішніх воїнів-героїв, які боронять нашу державу від російської агресії.
Громадянський компонент виховання найвиразніше втілено у змісті навчальних предметів суспільно-гуманітарного циклу. Вивчення української мови, літератури, історії, географії, правознавства спрямовано на формування переконливого почуття патріотизму й громадянської свідомості дітей та учнівської молоді, знань про права і свободи громадян, сутність громадянського суспільства.
Вихованню сучасного громадянина-патріота Української держави, підготовці молоді до виконання ролі активних громадян, формуванню громадянських навичок і цінностей, необхідних для ефективної участі у житті громади, сприяють курси за вибором: «Вчимося бути громадянами» (для учнів 7(8) класу), «Ми – громадяни України» (для учнів 9(10) класу), «Громадянська освіта: основи демократії» (для учнів 11 класу).
Рекомендуємо використати досвід роботи з виховання культури демократії, політичної культури учнів педагогічних колективів навчально-виховних комплексів Черкаської області: «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 3 – колегіум» Смілянської міської ради (http://smila-nvk3.edukit.ck.ua) та «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 – ліцей» Шполянської районної ради (http://shpola2licey.ucoz.ru), на базі яких протягом 2010-2014 років здійснювалась дослідно-експериментальна робота всеукраїнського рівня.                     У варіативну складову навчальних планів цих закладів було введено факультативи «Громадянознавство»; «Основи демократії», «Вчимося демократії» (http: //democraty.ippro.com.ua). Педагогами спільно з учнями та батьками було реалізовано проекти «Громадянська взаємодія у віртуальній мережі», «Роль громадянських організацій у становленні демократії в Україні», «Ми – різні, ми – рівні», «Ініціюємо співпрацю з владою», «Вчимося взаємодіяти з владою», «Вчимося захищати свої права і свободи», «Вчимося поліпшувати життя місцевої громади», започатковано Інтернет-клуб «Я – суб’єкт громадянського суспільства».
Пропонуємо надавати перевагу активним формам роботи, що передбачають самостійну або спільну роботу, набуття дітьми та учнівською молоддю соціального досвіду; сприяють формуванню національної свідомості, критичного мислення, ініціативності, творчого підходу до справи, відповідальності за свої дії та вчинки: громадській, волонтерській діяльності, соціальним практикам, пошуковій, дослідницькій та проектній діяльності, дискусійним клубам, діяльності учнівських прес-центрів, флеш-мобам, акціям.
Окремої уваги заслуговує волонтерська діяльність педагогів, учнів, батьків, яка через конкретну, практичну діяльність сприяє встановленню соціальних зв’язків, опануванню дітьми новими навичками, формуванню у них прагнення до відповідальної патріотичної поведінки, моральних та духовних якостей, світогляду справжнього громадянина України. Зазвичай діяльність волонтерських груп здійснюється в інформаційно-просвітницькому, профілактичному, соціальному, охоронно-захисному напрямах. Реалії сьогодення визначили новий напрям волонтерської роботи – психологічна та моральна підтримка воїнів Збройних Сил України, Національної гвардії, інших військових формувань; допомога родинам, що були вимушені покинути свої домівки у результаті анексії Росією Криму та окупації окремих територій східної України. Рекомендуємо продовжити участь дітей та учнівської молоді у таких всеукраїнських акціях, як «Лист пораненому», «Хвиля доброти», а також у волонтерських акціях, що започатковані за ініціативи громадських організацій та навчальних закладів.
Важливо, щоб учні, незалежно від їх національності та регіону проживання, ідентифікували себе з Україною, прагнули жити в Україні; розуміли необхідність дотримання конституційних та правових норм, володіння державною мовою; сприймали регіональну історію як частину загальної історії України, відчували власну причетність до майбутньої долі рідного краю як невід’ємної складової єдиної країни.
Важливу роль у патріотичному вихованні дітей та учнівської молоді відіграє педагог, його особистий приклад, його погляди та практичні дії, що мають бути взірцем для наслідування. Якість виховного процесу напряму залежить від рівня підготовленості педагогів до кожного заходу; використання різноманітних методів і форм; знання і вмілого врахування вікових й психологічних особливостей дітей; відвертості, емоційності, оптимізму та активної патріотичної позиції вчителя. Патріотичне виховання громадянина має здійснюватися кожним педагогом на кожному уроці та в позаурочний час.

Сім’я – основа виховання громадянина-патріота України

Важлива роль у формуванні патріотизму належить сім’ї. Завданням навчальних закладів є залучення батьків учнів, студентів, вихованців до активної участі у навчально-виховному процесі, організації та проведенні позанавчальних виховних заходів. Батьки мають стати не тільки гостями на заходах, не тільки спостерігачами за здобутками їх дітей, вони мають безпосередньо впливати на формування молодого покоління своїм досвідом та своїм прикладом.
Зусилля педагогів мають бути спрямовані на підтримку ініціативи батьківської громади, взаємодію у розробленні та виконанні рішень щодо патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. Особливу увагу слід приділити педагогізації батьків, ознайомленню їх із сучасними психолого-педагогічними знаннями. З цією метою доцільно використовувати активні методи: тренінги, дискусії, дебати, аналіз виховних ситуацій, які сприяють усвідомленню батьками ролі сім’ї у вихованні дітей, формуванні патріотичних почуттів та готовності служити своїми знаннями, працею Україні.    

Дитячі та молодіжні громадські організації

Вагому роль у пропагуванні ідеї патріотичного виховання як національного пріоритету України, набутті підростаючою особистістю  громадянських якостей, соціального досвіду відіграють дитячі та молодіжні громадські організації.
З-поміж таких організацій досвід здійснення заходів, проектів, програм                з патріотичного виховання дітей та учнівської молоді мають: Національна організація скаутів України (НОСУ), Національна скаутська організація ПЛАСТ, Всеукраїнська дитяча скаутська організація «Січ», Асоціація гайдів України, Всеукраїнський дитячий рух «Школа безпеки», ВДС «Екологічна варта», Всеукраїнське патріотичне об’єднання «Майбутнє України» та інші. Окрім цього, до уваги доцільно брати кращий досвід роботи у зазначеному напрямі дитячих об’єднань самоврядування.
Основними способами використання потенціалу дитячих та молодіжних громадських організації у вихованні дітей та учнівської молоді може стати проведення спільних з навчальними закладами акцій, флешмобів, фестивалів, проектів, інших заходів патріотичного спрямування; залучення фахівців дитячого руху до виховної роботи навчальних закладів; ознайомлення педагогів з методикою виховної роботи громадських організацій через систему спільних семінарів, конференцій, тренінгів. Доцільним буде залучення регіональних осередків дитячих і молодіжних громадських організацій до проведення туристських змагань та зльотів, військово-спортивних патріотичних ігор, спортивних змагань тощо.
Звертаємо увагу, що Закон України «Про громадські об’єднання» дає право громадським організаціям пропагувати свою діяльність, звертатись до керівників навчальних закладів з пропозиціями щодо співпраці у питаннях навчання, виховання та розвитку дітей. У свою чергу, педагогічна, учнівська, батьківська громада визначає доцільність та необхідність такої взаємодії, виходячи із своїх можливостей, пріоритетів навчально-виховної роботи.

Військово-патріотичне виховання

Військово-патріотичне виховання дітей та молоді – це процес цілеспрямованого систематичного формування почуття патріотизму, духовної та психологічної готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності держави.
Реалії сьогодення визначили пріоритетні напрями роботи з військово-патріотичного виховання дітей і молоді. Актуальними є Уроки мужності (лист МОН від 13.08.2014 № 1/9-412), зустрічі з учасниками бойових дій на Сході України та волонтерами, відвідання військовослужбовців, які отримали поранення та проходять реабілітацію у медичних закладах, написання листів у рамках Всеукраїнської акції «Лист пораненому», встановлення у навчальних закладах меморіальних дощок (знаків) на вшанування пам’яті загиблих воїнів-героїв.
Рекомендуємо відновити діяльність пошукових загонів з метою вивчення бойового шляху військових частин, що розміщені на території населеного пункту, військовослужбовців, що є випускниками або працівниками навчального закладу.
Пропонуємо у музеях при навчальних закладах створити постійно діючі стенди, що відображають події збройної боротьби Українського народу за територіальну цілісність нашої країни, участь випускників навчальних закладів, односельців в антитерористичній операції. Корисними будуть фотоматеріали, підготовлені Національним військово-історичним музеєм України (для отримання електронних макетів звертатися до заступника директора музею Тинченка Ярослава Юрійовича за тел. (044) 284-62-12, (044) 280-06-00).
Звертаємо увагу, що з метою відновлення, збереження і популяризації у суспільстві здобутків Українського народу у боротьбі за свободу та незалежність; виховання у зростаючого покоління патріотизму, формування національної ідентичності, вшанування подвигу та героїзму захисників української державності, Указом Президента України від 14 жовтня 2014 року № 806 встановлено День захисника України, що відзначатиметься щорічно               14 жовтня.
Рекомендуємо при відзначенні національних свят та пам’ятних дат, зокрема Дня захисника України, Дня Гідності і Свободи, Дня Збройних Сил України, Дня Соборності України тощо, керуватися методичними матеріалами Українського інституту національної пам’яті; організовувати наукові конференції, семінари, круглі столи; проводити військово-спортивні змагання, фестивалі-конкурси патріотичної пісні, прози і поезії, творів образотворчого мистецтва; відвідувати музеї бойової слави; вшановувати сучасних героїв-захисників України та пам'ять загиблих за свободу, єдність та незалежність Українського народу.
У 2015 році Україна разом із світовою спільнотою відзначатиме                    70-ту річницю Перемоги над нацистськими окупантами та завершення війни у Європі. До днів Пам’яті та примирення 8-9 травня 2015 року пропонуємо долучитися до акції «Ті, хто боролися за Свободу», ініційованої Українським інститутом національної пам’яті, та організувати перегляд вітчизняних художніх і документальних фільмів, що відображають український вимір Другої світової війни, наприклад: «Між Гітлером і Сталіном. Україна в ІІ Світовій війні», 2002 рік, авт. – Святослав Новицький; «Війна – український рахунок», 2002 рік, авт. – Сергій Буковський; «Війна без переможців» 2003 рік, авт. – Ігор Чижов; «ОУН-УПА: війна на два фронти», 2006 рік, авт. – Андрій Санченко; «УПА. Третя сила», 2007 рік, авт. – Сергій Братішко, Віталій Загоруйко; «УПА. Тактика боротьби», 2007 рік, авт. – Сергій Братішко; «Київ. Місто, що зрадили», 2008 рік, авт. – Андрій Цаплієнко; «1377 спалених заживо», 2009 рік, авт – Іван Кравчишин; «Чорна піхота», 2010 рік, авт. – Іван Кравчишин; «Рівень секретності «18», 2011 рік, авт. – Ілларіон Павлюк; «Служба безпеки ОУН. Зачинені двері», 2011 рік, авт. – Віталій Загоруйко; «Хайтарма», 2013 рік, авт. – Ахтем Сейтаблаєв; «Корюківка. Злочин проти людяності», 2013 рік, авт. – Сніжана Потапчук; «Хроніка Української повстанської армії 1942-1954», 2014 рік, авт. – Тарас Химич.
         Заслуговує на увагу художній фільм «Поводир» (2014 рік, авт. – О. Г. Санін), що перегортає трагічні сторінки української історії, показує незламний дух українського народу та його волю до свободи у драматичні часи Голодомору 30-х років минулого століття, індустріалізації, колективізації та знищення інтелігенції.

Нормативно-правова база з питань патріотичного виховання

Указ Президента України від 13.11.2014 № 872 «Про День Гідності та Свободи»;
Указ Президента України від 13.11.2014 № 871 «Про День Соборності України»;
Указ Президента України від 14.10.2014 № 806 «Про День захисника України»;
Указ Президента України від 24.09.2014 № 744 «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності»;
Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затверджена Указом Президента України від 24 березня 2012 року № 212;
Концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді, схвалена Указом Президента України від 25 жовтня 2002 року № 948;
Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01.2009 № 41 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2009-2015 роки»;
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.09.2009 № 1494 «Про затвердження Плану заходів щодо підвищення рівня патріотичного виховання учнівської та студентської молоді шляхом проведення на постійній основі тематичних екскурсій з відвідуванням об’єктів культурної спадщини»;
Доручення Кабінету Міністрів України від 05.05.2009 № 22966/1/1-09 та План організації виконання положень Указу Президента України від 27.04.2009 № 272 «Про проведення Всеукраїнської молодіжної акції «Пам’ятати. Відродити. Зберегти»;
Концепція національно-патріотичного виховання молоді, затверджена наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27.10.2009 № 3754/981/538/49;
наказ Міністерства освіти і науки України від 27.10.2014 № 1232 «Про затвердження плану заходів щодо посилення національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді»;
наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011    № 1243 «Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України»;
наказ Міністерства освіти і науки України від 07.09.2000 № 439 «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України»;
лист Міністерства освіти і науки України від 13.08.2014 № 1/9-412 «Про проведення Уроків мужності»;
лист Міністерства освіти і науки України від 25.07.2014 № 1/9-376 «Методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2014/2015 навчальному році»;
лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 09.08.2012               № 1/9-557 «Про методичні рекомендації з громадянської освіти та виховання у навчальних закладах у 2012/2013 навчальному році» 
лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 27.07.12 № 1/9-530 «Щодо виховання сучасного громадянина в полікультурному середовищі засобами позакласної роботи».

Інтернет-ресурси з питань патріотичного виховання

Інститут проблем виховання НАПН України ipv.org.ua/publications/zbirnuk.html
Український науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи psyua.com.ua
Український інститут національної пам’яті memory.gov.ua/publication
Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка uisr.org.ua
Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського nuou.org.ua/nauka/naukovi-publikatsii.html
Рада Європи (посібник «Демократичне управління школою) http://www.coe.int/t/dg4/education/edc/Resources/EDCPACK_EN.asp
Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (методичний посібник «Роль педагога в посиленні патріотичного виховання») moippo.mk.ua/index.php/vixovna-robota
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників (досвід роботи педагогічних працівників Черкащини та методичні брошури з патріотичного виховання дітей та учнівської молоді) http://library.ippro.com.ua
Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді ukrjuntur.org.ua
Ліга старшокласників Черкащини liga.ed-sp.net
Пластовий портал plast.org.ua
Благодійний фонд «Героїка» http://geroika.org.ua/
Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну» http://stop-war.org.ua/rekom.php; http://stop-war.org.ua/view_news14.php?id=61
Історична правда istpravda.com.ua
Лікбез likbez.org.ua
Пам’ятаємо загиблих memorybook.org.ua
Центр досліджень визвольного руху cdvr.org.ua
Документальний серіал «Наша Скриня» www.fayloobmennik.net/3781087

Список використаної літератури

1. Бака М. М. Фізичне і військово-патріотичне виховання молоді : навч.-метод.посібн. / М. М. Бака, В. П. Корж. – К. : Книга пам’яті України, 2004. – 460 с.
2. Бех І. Д., Чорна К. І. Програма українського патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. – Київ, 2014. – 29 с.
3. Жаровська О. П. Національна свідомість як складова патріотичного виховання студентів педагогічних університетів / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 1. – С. 233 – 242.
4. Жеребцова М. В., Бородін С. Е., Ніколаєв О. С. Скаутинг та краєзнавство – система патріотичного виховання молоді / Збірка статей з історії українського скаутингу. – К. ПП «Стародавній світ», 2013. – 312 с.
5. Завалевський Ю. І. Громадянське виховання старшокласників: проблеми, досвід, перспективи / Ю. І. Завалевський. – Київ, 2003. – 104 с.
6. Івженко Ю. В. Молодіжні громадські організації як інститут формування соціальної активності особистості / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 1. – С. 289 – 296.
7. Карпач Н. І., Олешак С. П. Особливості розвитку молодіжної участі у волонтерській діяльності / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 1. – С. 351 – 360.
8. Окушко Т. К. Методика формування соціальної ініціативності підлітків у дитячому громадському об’єднанні / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 2. – С. 51 – 60.
9. Оржеховська В. М., Кириченко В. І., Ковганич Г. Г. Взаємодія навчального закладу і сімї: стратегії, технології, моделі / Навчальний практико зорієнтований посібник. – Х. : Точка, 2007. – 192 с.
10. Сіренко С. М. Удосконалення системи підготовки класних                  керівників до здійснення виховної діяльності в умовах післядипломної                 освіти : [Електронний ресурс], режим доступу www.kpi.kharkov.ua/archive/Наукова_періодика/elits/2011/29


Профспілка проти зменшення заробітної плати та масових звільнень освітян

Читайте також

Профспілка проти зменшення заробітної плати та масових звільнень освітян
Додано 11.12.2014
Профспілка працівників освіти і науки України (ПОН) висловлює «глибоке обурення намірами звуження прав громадян України на безоплатну освіту, медичне забезпечення, зниження освітнього рівня молоді». Про це йдеться у листі ПОН до Голови комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Л.М.Гриневич від 09.12.2014 № 02-5/564.
У ПОН запевняють, реалізація рішень про збільшення норми навчального навантаження вчителів, вихователів, керівників гуртків, наповнюваності класів та груп, закриття шкіл в сільській місцевості, зміни нормативів чисельності науково-педагогічних працівників тощо призведуть до звільнення лише впродовж 2015– 2016 років близько 100 тисяч учителів, зменшення більш як на третину чисельності керівників гуртків, а також вивільнення значної кількості вихователів, викладачів та інших працівників освіти до кінця 2020 року.
У листі висловлено протест проти зменшення, і без того найнижчої серед країн Європи, заробітної плати педагогічних та науково-педагогічних працівників, скасування надбавок за вислугу років, доплат за виконання обов’язкових видів педагогічної роботи, наукові ступені та вчені звання, виплати стипендій аспірантам, докторантам, а також проти непослідовних дій стосовно щойно прийнятого закону «Про вищу освіту».
Також освітянська спільнота категорично не сприймає антисоціальних перспектив про скасування гарантій фінансового забезпечення галузі освіти, запровадження обов’язкового дев’ятирічного навчання, позбавлення учнів початкових, інклюзивних та спеціальних класів права на харчування, а студентів та учнів на отримання стипендій та пільговий проїзд.
ПОН виступає проти намірів підвищити пенсійний вік до 65 років, збільшити страховий стаж, зокрема для призначення пенсій за вислугу років педпрацівникам, знизити розмір пенсій, змінити порядок індексації доходів громадян, скасувати норми про відрахування коштів на оздоровлення, на охорону праці, звузити права територіальних громад приймати рішення про реорганізацію та ліквідацію загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів тощо.

ПРОЕКТ
КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ОСВІТИ УКРАЇНИ
НА ПЕРІОД 2015–2025 РОКІВ[1]
Проблеми, досвід і перспективи
Українська освіта - один із найбільших секторів суспільства, у якому працюють і здобувають освіту близько 9 млн осіб. Україна успадкувала від СРСР потужну розгалужену освітню систему з передовою на той час інфраструктурою. За роки незалежності фактично відбувалося екстенсивне використання матеріально-технічних, кадрових і організаційних ресурсів попередньої системи та пристосування їх до потреб незалежної держави.
Кількість дошкільних навчальних закладів у 1991–2013 роках скоротилася з 24,5 тис. до 16,7 тис. Відсоток охоплення дітей цієї формою освіти знижувався протягом усіх років незалежності і лише у 2012-му досяг рівня 1991 року (57 %), а у 2013-му, за попередніми даними, сягнув 62 %. Кількість загальноосвітніх навчальних закладів за той самий період скоротилася з 21,8 тис. до 19,3 тис., кількість учнів у них - з 7,132 млн. до 4,204 млн. Так само за цей період зменшилася кількість учителів — з 537 тис. до 508 тис. Подібні тенденції спостерігалися у сфері професійно-технічної освіти: з 1991-го до 2013 року кількість закладів скоротилася з 1251 до 968, а кількість учнів — з 648,4 тис. до 391,2 тис. Кількісне зростання відбувалося лише в галузі вищої освіти: за той самий період кількість вишів ІІІ—ІV рівнів акредитації зросла від 149 до 325, а кількість студентів, які здобувають вищу освіту у ВНЗ І–ІV рівнів акредитації, — з 1,6154 млн. до 2,0527 млн.
Протягом усього періоду існування незалежної України в освітньому секторі країни накопичувалися численні проблеми системного характеру.
Серед них:
·        ставлення владних структур до освітнього сектору як до другорядного порівняно з економікою, «витратної», а не інвестиційної, частини державного бюджету;
·        занепад матеріально-технічної бази, старіння педагогічних кадрів, недостатній приплив молодих спеціалістів;
·        низька заробітна плата, зниження соціального статусу працівників освіти;
·        неефективна, надмірно централізована, застаріла система управління і фінансування;
·        зростання нерівності в доступі до якісної освіти;
·        некодифікованість і недосконалість освітнього законодавства;
·        надмірна комерціалізація освітніх послуг, корупція і «дипломна хвороба»;
·        зниження якості освіти та падіння рівня знань і вмінь учнів, моральне старіння методів і методик навчання;
·        повільне і безсистемне оновлення змісту освіти;
·        зниження якості педагогічних кадрів і криза педагогічної освіти, професійна деградація частини учительських кадрів;
·        брак ефективної системи моніторингу і контролю якості освіти;
·        зниження якості навчальної літератури та критичний брак передових технологій в освітньому секторі.
Протягом останніх двох десятиліть сформувалися три основні моделі відповіді освітньої системи на дедалі більші життєві виклики.
Перша: творення нових форм організації освітньої діяльності, ґрунтованих на прогнозуванні і швидкому реагуванні на виклики. Ця модель найпоширеніша на найнижчих щаблях освітньої ієрархії: у школах, вишах, інших інституціях, які займаються навчально-виховною діяльністю.
Друга: трансформація наявних інституцій, організаційних і освітніх практик відповідно до мінливих умов, технічне пристосування до нових умов існування й діяльності. Ця модель застосовується на всіх щаблях освітньої системи - від школи до Міністерства освіти і науки. Зазвичай ця модель передбачає дію навздогін: вона не передбачає прогнозу і моделювання проблеми, а є спонтанною реакцією на появу цієї проблеми.
Третя модель: імітація змін, теж наявна на всіх рівнях освітньої системи, але у зворотній пропорції: більше на вищих щаблях, менше - на рівні освітньої інституції, яка має безпосередній контакт зі споживачем освітніх послуг.
Прикладом першої моделі можна вважати впровадження інноваційних методик навчання, творення освітніх інституцій нового зразка, запровадження зовнішнього незалежного оцінювання, підготовка й ухвалення «галузевих» освітніх законів.
Прикладом другої моделі можна вважати запровадження 12-бальної системи оцінювання знань учнів, 12-річної базової середньої освіти, спроби впровадження університетської автономії, спроби змін у системі навчального книговидання, розробку і впровадження стандартів базової середньої освіти.
Найяскравіший приклад імітації змін — Національна доктрину розвитку освіти, запровадження принципів Болонського процесу.
Досвід розвитку освітньої системи України після 1991 року свідчить, що на цей момент на системному рівні переважають друга і третя моделі змін. Для забезпечення функціонування освіти як основи сталого розвитку країни, виходу її на рівень найбільш розвинених постіндустріальних країн світу треба забезпечити перевагу першої і другої моделей змін.
Потрібна системна реформа освіти, яка має бути предметом суспільного консенсусу, розуміння того, що освіта - це один з основних важелів цивілізаційного поступу й економічного розвитку.
Результатом реформи має бути всеосяжна трансформація освітнього сектора. Освіта мусить перетворитися на систему, здатну до саморегуляції - відповідно до викликів суспільного розвитку, які постійно змінюються. Освіта має перетворитися на ефективний важіль економіки знань, на інноваційне середовище, у якому учні й студенти отримують навички і вміння самостійно оволодівати знанням протягом життя та застосовувати це знання в практичній діяльності. Освіта має продукувати індивідів, здатних забезпечити прискорене економічне зростання і культурний розвиток країни, свідомих, суспільно активних громадян, конкурентоспроможних на європейському і світових ринках праці. Освіта має стати реальною гарантією забезпечення високих соціальних стандартів.
Реалізація цих єдиних для всієї освіти завдань має здійснюватися різними шляхами — через розмаїття освітніх інституцій, форм і методів навчання, запровадження сучасного менеджменту.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ РЕФОРМИ
І. СТРУКТУРА ОСВІТИ
МЕТА: узгодити структуру освіти з потребами сучасної економіки та інтеграції України у європейський економічний і культурний простір.
1.     Рівні освіти
1.1.   Дошкільна освіта
1.1.1    Забезпечити доступ до послуг піклування й освіти для всіх дітей віком від народження до шести років з активним залученням сімей.

1.1.2    Передбачити різні форми надання послуг піклування й освіти для дітей віком від народження до шести років як в умовах закладу освіти (center-based), так і в умовах домашнього виховання (home-based), та розробити потрібне нормативно-правове забезпечення.

1.1.3      Забезпечити впровадження інклюзивної освіти у дошкільні навчальні заклади різних типів та форм власності.
1.1.4      Передбачити з 2017 року відкриття дошкільних навчальних закладів  сімейного типу (у тому числі у житлових приміщеннях) та  корпоративних (відомчих).
1.1.5      Легітимізувати дошкільні навчальні заклади, центри розвитку дітей, що фактично існують, але дотепер вимушені працювати поза правовим полем, без ліцензії.
1.1.6      Забезпечити здобуття дошкільної освіти відповідно до вікової періодизації (згідно з класифікацією Вcесвітньою організацією охорони здоров’я).

1.2.    Середня освіта
1.2.1    Узгодити з типовими європейськими нормами загальну тривалість навчання в школі (12 років) і тривалість навчального року.

1.2.2    Перехід з одного рівня освіти на інший має здійснюватися лише з застосуванням зовнішнього незалежного оцінювання. Результати ЗНО при переході з І на ІІ ступінь освіти враховуються лише для моніторингу якості, з ІІ на ІІІ ступінь - для диференціації дальшої освітньої траєкторії: професійна школа (забезпечення виходу особи на ринок праці), професійний ліцей (здобуття професійної освіти), академічний ліцей, гімназія та нові типи див. п. 1.2.2 (підготовка до вищої освіти). Гарантувати можливість доступу до вищої освіти для осіб, які отримали професійну освіту.

1.2.3    Передбачити з 2017 року повний перехід старшої школи на профільну підготовку, а також створення навчальних закладів ІІІ ступеня нових типів. Поступово виокремити ІІІ ступінь і заснувати окремі навчальні заклади, за винятком мистецьких, спортивних та кількох інших.

1.2.4    Забезпечити здобуття освіти І ступеня за місцем проживання, використовуючи різні форми, зокрема сімейну, індивідуальну тощо.

1.3.    Вища освіта
1.3.1    Забезпечити виконання Закону «Про вищу освіту» — перехід на триступеневу систему вищої освіти у 2014–2016 роках.

1.3.2.      Забезпечити можливість переходу на трирічний бакалаврат за тими спеціальностями, де це не знижуватиме якість підготовки у рік першого випуску 12-річної школи. Перейти до дворічної магістратури та чотирирічної програми підготовки докторів філософії відповідно до нового закону “Про вищу освіту”.

1.3.3    Передбачити в університетах «нульовий» курс для осіб, які потребують підвищення якості середньої освіти для отримання доступу до вищої.

1.3.4 Перейти до нового переліку спеціальностей підготовки фахівців з вищою освітою усіх ступенів з 2016 року, максимально наблизивши його до Міжнародної стандартної класифікації освіти, та обмежити кількість спеціальностей кількістю 60–80.

1.3.5    Легітимізувати з 2016 року в системі середньої, професійної і вищої освіти визнання компетентностей і кваліфікацій, отриманих шляхом неформальної освіти та практичної діяльності.

1.3.6    Створити матеріально-технічні й організаційні умови для формування освітньо-наукових кластерів (на базі ВНЗ), у яких фундаментальна наука має підтримуватися прикладними дослідженнями.

1.3.7    Створення регіональних докторських шкіл на базі кількох ВНЗ та наукових установ для забезпечення повноцінного функціонування докторських програм.

1.4.    Професійна освіта
1.4.1 Прийняти Закон України «Про професійну освіту», яким передбачити існування двох її рівнів: кваліфікований робітник та молодший спеціаліст (майстер, організатор виробництва). Передбачити можливість інтеграції молодшого спеціаліста із ступенями вищої освіти.

1.4.2 Передбачити різноманітність форм здобуття професійної освіти (у навчальних закладах різних форм власності, на робочому місці під керівництвом наставника тощо), в т.ч. запровадити дуальну освіту (поєднання у навчальному процесі авдиторії та робочого місця).
1.4.3 Розширити автономні права навчальним закладам та фізичним особам, що надають відповідні освітні послуги, у питаннях розробки освітніх програм та визначенні змісту освіти.

1.4.4 Розробити регіональні програми розвитку професійної освіти за участі працедавців, що будуть спиратися на реальну потребу у фахівцях (з урахуванням перспектив розвитку регіонів).

ІІ.    ЗМІСТ ОСВІТИ
МЕТА: забезпечити відповідність змісту освіти потребам і викликам сучасного суспільства, створити умови для постійного оновлення змісту освіти, перетворити освіту на рушій економіки знань.
2.1. Стандарти
2.1.1 Забезпечити поєднання функцій піклування й освіти у дошкіллі, зокрема належне урівноважування некогнітивного й когнітивного складників навчальних планів.
2.1.2 Забезпечити національні загальні рекомендації з питань піклування й освіти для дітей віком від народження до трьох років.
2.1.3 Забезпечити освітні цілі (розвиток і навчання) дітей у сферах соціального, емоційного, когнітивного й фізичного розвитку, розвитку мови й мовлення, розвитку творчих здібностей, розуміння навколишнього світу, навчання здоровому способу життя (health education).
2.1.4 Розробити і запровадити протягом 2015–2017 років національний сurriculum для 12-річної школи.
2.1.5 Запровадити єдині стандарти/індикатори знань, умінь і навичок у галузі ІКТ для учнів і викладачів, співмірних із міжнародними показниками (PISA in computer skills, індустріальні міжнародні тести Microsoft Certified Educator тощо).
2.1.6 Розробити і запровадити у 2015–2017 роках нове покоління стандартів вищої освіти відповідно до нової редакції Закону України «Про вищу освіту», передбачити поступову відмову від стандартів вищої освіти у 2020–2025 роках.
2.1.7. Протягом 2014–2018 років узгодити зміст професійної освіти з новими професійними стандартами, які розроблятимуться на компетентнісній основі за участі професійних спільнот та організацій роботодавців.

2.2. Програми
2.2.1 Дошкільна освіта
2.2.1.1 Забезпечити варіативність освітніх програм/підходів до піклування й освіти дітей, вибір яких залишити за освітнім закладом і батьками. Рекомендувати підходи, які передбачали б баланс між діяльністю, ініційованою дорослими, і діяльністю, ініційованою дітьми.
2.2.1.2 Забезпечити принцип вільної гри як основний принцип в освіті дітей 3–5 років.

2.2.2.          Середня освіта
2.2.2.1. Відновити у 2015–2020 роках лабораторну й практичну частину природничої підготовки (фізика, хімія, біологія, географія) у загальноосвітніх навчальних закладах, передбачити обладнання їх новітніми лабораторними комплексами та витратними матеріалами.
2.2.2.2 На доповнення до академічної складової забезпечити практичну орієнтацію основних предметів середньої школи в процесі розробки національного сurriculum у 2015–2017 роках.
2.2.2.3 Запровадити з 2018 року обов’язкову національну багаторівневу сертифікацію випускників старшої школи і закладів професійної освіти з іноземних мов та комп’ютерних компетенцій.

2.3. Громадянське виховання
2.3.1. Обговорити і затвердити концепцію викладання суспільних і гуманітарних дисциплін (2016 рік) з метою створити єдину комплексну загальнодержавну програму громадянського виховання та системи ціннісного орієнтування на рівні дошкілля на середньої школи.
2.3.2 Забезпечити системний моніторинг викладання суспільних і гуманітарних дисциплін у середній школі з метою підвищити якість громадянського виховання, не допустити поширення ксенофобії, культурної, етнічної, гендерної нетерпимості.
2.3.3. Встановити з 2015 року мінімальний обсяг знань і навичок з військово-спортивної й медичної підготовки, цивільної оборони та безпеки життєдіяльності для різних рівнів і ступенів освіти.

ІІІ. ДОСТУП ДО ЯКІСНОЇ ОСВІТИ
МЕТА: забезпечити рівний доступ до якісної освіти усім громадянам України, перетворити освіту на соціальний ліфт.

3.1. Дошкільна освіта
3.1.1. Запровадити механізми заохочення сімей з низьким соціально-економічним становищем до участі їхніх дітей у дошкільній освіті та пристосування системи до потреб сімей.
3.1.2. Забезпечити організацію домашніх візитів (home visits) з метою виявити потреби сімей у підтримці розвитку й навчання їхніх дітей.
3.1.3. Забезпечити інклюзивне освітнє середовище для дітей з особливими освітніми потребами[2]. Забезпечити систему раннього втручання для дітей з порушеннями розвитку з наступним наданням інтегрованих послуг в умовах інклюзивної освіти.
3.1.4. Забезпечити регулярне оцінювання розвитку і навчальних досягнень дітей з метою оцінити ефективність викладання і навчання, визначити потреби і потенційні труднощі у розвитку дітей. Оцінювання розвитку й досягнень дітей молодшого віку здійснювати через спостереження.
3.1.5. Забезпечити оцінювання готовності дітей до початкової освіти та забезпечити перехідний період від дошкільної до початкової освіти.
3.1.6. Розробити і впровадити модель фінансування, яка оптимально поєднуватиме державне (комунальне) і приватне інвестування.
3.1.7. Збільшити охоплення дітей віком від 4 років до початку навчання у школі навчанням у ДНЗ до 85 % 2017 року та до 95 % 2020 року.
3.1.8. Протягом 2015–2018 років звільнити приміщення дошкільних навчальних закладів, зайняті іншими установами, і передати їх дошкільним дитячим навчальним закладам.
3.1.9. Забезпечити будівництво нових дошкільних установ (там, де це необхідно) із залученням інвесторів, з наданням останнім податкових пільг з обов’язковим дотриманням принципів універсального дизайну відповідно до Конвенції ООН «Про права людей з інвалідністю» (стаття 24. Освіта).
3.1.10. Передбачити з 2017 року відкриття дошкільних навчальних закладів сімейного типу (зокрема в житлових приміщеннях) і корпоративних (відомчих).
3.1.11. Забезпечити здобуття дошкільної освіти відповідно до вікової періодизації (згідно з класифікацією ВООЗ).

3.2. Середня освіта
3.2.1. Законодавчо забезпечити фінансування державою виконання навчальними закладами недержавної форми власності державних стандартів освіти, оптимізувати оподаткування та інші фінансові умови діяльності цих закладів.
3.2.2. Законодавчо легалізувати сімейну й індивідуальну освіту.
3.2.3. Спростити і чітко регламентувати процедури навчання в екстернаті.
3.2.5. Консолідувати мережі шкіл на основі розрахунку: початкова шестирічна школа функціонує за будь-якої кількості учнів, базова — не менше 100 учнів, старша — не менше 200 учнів. При цьому гарантувати функціонування школи за умови меншої кількості дітей, якщо не можливо забезпечити навчання дітей в іншій школі.

3.3 Вища освіта
3.3.1. Починаючи з 2016 року, проводити моніторинг реалізації права на рівний доступ до вищої освіти дітей з різним соціальним походженням та різними умовами середньої освіти.
3.3.2. Активізація досліджень в галузі тестології, психометрії, педагогічних вимірювань з метою розвитку технологій зовнішнього незалежного оцінювання для забезпечення його стабільно високої якості.
3.3.3. З 2016 року замінити  практику позаконкурсного вступу на надання грошової підтримки для проходження доуніверситетської підготовки.

3.4. Доступ до новітніх засобів навчання та технологій навчання

3.4.1. Забезпечити всі навчальні заклади широкосмуговим інтернетом до 2020 року, зокрема завдяки державно-приватному партнерству.

3.4.2. Щороку визначати мінімальний перелік (стандарт забезпеченості) потрібних ІТ-засобів та ІТ-сервісів для використання у сфері освіти й науки для навчальних закладів усіх рівнів та державний стандарт (потрібні вимоги) для ІТ-розробок у сфері освіти (e-learning service standard / базовий стандарт е-навчання).

3.4.4. Від 2015 року перейти на систему відбору/замовлення підручників, навчальних посібників та інших навчальних засобів, які видаються коштом державного бюджету, безпосередньо школами. Скасувати конкурси навчальної літератури.

3.4.5. Забезпечити зовнішню незалежну експертизу навчальної літератури й інших засобів навчання.


3.5. Позашкільна освіта

3.5.1. На законодавчому рівні убезпечити заклади позашкільної освіти від зміни форм власності та передачі їхнього майна.


3.6. Освіта громадян з особливими освітніми потребами

3.6.1. Забезпечити координацію між і всередині відомчих секторів шляхом створення координаційних центрів, які забезпечать міжвідомчий підхід до розгляду усіх питань, пов’язаних з особами з особливими освітніми потребами, зокрема з інвалідністю.

3.6.2. Внести зміни до законодавства України відповідно до основних тез і принципів Конвенції ООН «Про права людей з інвалідністю», зокрема відповідно до статті 24 «Освіта».

3.6.3. Забезпечити нормативно-правове базу реалізації інклюзивної освіти на всіх рівнях системи освіти України.

3.6.4. Розробити і запровадити систему фінансування, яка забезпечуватиме фінансування додаткових послуг, потрібних для дітей/дорослих з особливими освітніми потребами в процесі навчання, зокрема через надання спеціальних ваучерів для цієї групи осіб.

3.6.5. Запровадити питання інклюзивної освіти в навчальні програми підготовки педагогів.

3.6.6. Запровадити програми підвищення кваліфікації педагогів і асистентів педагогів до роботи в інклюзивному навчальному середовищі.

3.6.7. Запровадити навчальні програми з питань інклюзивної освіти для завідувачів дошкільних навчальних закладів, керівників загальноосвітніх і професійних навчальних закладів.

3.6.8. Запровадити навчання з питань інклюзивної освіти в організацію підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб.

3.6.9. До наявних навчальних дисциплін додати питання, пов’язані з правами осіб з особливими потребами, з метою просвітницької діяльності про рівність їхніх прав з правами інших людей у суспільстві.
3.6.10. Забезпечити доступ до позашкільної і неформальної освіти, що дозволить дітям з особливими освітніми потребами розвинути навички, які неможливо розвинути через формальну освіту.
3.6.11. Створити на базі вищих навчальних закладів інклюзивні ресурсні центри для надання методичної, інформаційної і технічної підтримки студентам з особливими освітніми потребами та викладачам, які працюють з такими студентами.

3.6.12. Розробити науково-методичне забезпечення інклюзивної освіти для педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладів та рекомендації для батьків дітей з урахуванням вітчизняного й міжнародного досвіду, зокрема й громадських організацій.

3.6.13. Спільно з Міністерством охорони здоров’я запровадити систему раннього втручання з метою раннього виявлення й надання потрібної підтримки дітям з порушеннями розвитку.

3.6.14. Створити умови на базі спеціальних навчальних закладів для надання підтримки (фахівці, обладнання тощо) педагогам, які працюють з дітьми з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання.
3.6.15. Забезпечити надання консультаційних послуг батькам дітей з особливими освітніми потребами, зокрема з інвалідністю, на базі дошкільних, загальноосвітніх, спеціальних навчальних закладів, навчально-реабілітаційних центрів, у яких навчаються такі діти.

4. КАДРИ, ЇХНІЙ ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК І СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС
МЕТА: реформувати систему підготовки й перепідготовки педагогічних та управлінських кадрів в освітньому секторі, забезпечити високі соціальні стандарти для працівників освітньої сфери.

4.1. Підготовка кадрів (дошкільна і шкільна освіта)
4.1.1. Здійснити у 2015–2017 роках громадсько-експертний моніторинг усіх педагогічних навчальних закладів для розробки рекомендацій щодо їхньої оптимізації.
4.1.2. Запровадити нові програми підготовки адміністраторів з питань менеджменту і лідерства в педагогічних вишах.
4.1.3. Розробити нові вимоги, норми, стандарти, процедури атестації педагогічних працівників на основі незалежної зовнішньої та внутрішньої оцінки.
4.1.4. Запровадити стажування педагогічних працівників у навчальних закладах поза місцем постійної роботи.
4.1.5. Демонополізувати й урізноманітнити систему післядипломної педагогічної освіти. Запровадити ваучер професійного розвитку учителя, забезпечивши в такий спосіб самостійний вибір місця підвищення кваліфікації.
4.1.5.1. Персонал, який працює з дітьми віком від народження до трьох років:
Вихователі — мають щонайменше ступінь бакалавра; асистенти вихователя, технічний персонал — щонайменше середню освіту.
4.1.5.2. Персонал, який працює з дітьми віком від трьох до п’яти років:
Вихователі — мають щонайменше ступінь магістра; асистенти вихователя, технічний персонал — щонайменше середню освіту.
4.1.5.3. Обов’язковий професійний розвиток (підвищення кваліфікації) здійснюється щонайменше раз на рік.
4.1.6. Передбачити можливість здобуття відповідної педагогічної освіти (різного освітньо-кваліфікаційного рівня — від молодшого бакалавра до магістра — залежно від посадових обов’язків) усім педагогічним працівникам, які працюють у ДНЗ.

4.2. Підготовка кадрів (викладачі ВНЗ і закладів професійної освіти)
4.2.1. До 2017 року у нормативних документах системи (внутрішнього й зовнішнього) забезпечення якості відбити вимоги до наукового й професійного профілю сучасного викладача-дослідника.
4.2.2. Розробити до 2016 року сукупність принципово нових моделей підвищення професійної кваліфікації викладачів, ґрунтованих на поліваріантих схемах організації і змісту навчання, фокусі на здійсненні у включених формах і просування кращих освітніх практик.
4.2.3. Запровадити протягом 2015–2020 років комплекс заходів, спрямованих на системне заохочення наукової і професійної активності викладачів, їх академічної мобільності (міжнародної і внутрішньої), розширення практик творчих відпусток та стажування (зокрема за кордоном), підтримку вітчизняних наукових видань, скеровану на включення їх до провідних наукометричних баз.
4.2.4. Запровадження практики участі іноземних викладачів у навчальному процесі українських університетів - 15% до 2020 року, 30% до 2025 року освітніх програм, в реалізації яких беруть участь іноземні викладачі з країн ЄС та ОЕСР. Оволодіння вітчизняними викладачами новітніми інтерактивними, індивідуалізованими, командними та проектними навчальними технологіями спільного вироблення нового знання.
4.2.5. Домогтися побудови до 2020 року академічного середовища з системою формалізованих і неформалізованих цінностей і культури, орієнтованих на якісно інший професійний етос у вищій школі.
4.2.6. Запровадження до 2017 року у кількох найпотужніших ВНЗ пілотного проекту щодо оплати праці не за єдиною тарифною сіткою, а за контрактною системою з фіксованою нижньою межею заробітньої платні та з прив’язкою зарплатні науково-педагогічних працівників до рівня оплати праці керівництва ВНЗ.

4.3. Соціальні гарантії і стандарти
4.3.1. Реформа оплати праці педагогічних працівників: на 2020 рік встановити середній розмір річної заробітної плати вчителів на рівні, не меншому, ніж річний ВВП на душу населення.
4.3.2. Законодавчо забезпечити укладання обов’язкового письмового трудового договору (контракту) щонайменш на 5 років з усіма педагогічними працівниками за результатами незалежної сертифікації або атестації, запровадження надбавок за використання прогресивних методик і технологій навчання, врахування усіх видів роботи тощо.
4.3.3. Надання педагогічним працівникам пільгових кредитів на будівництво або придбання житла коштом відповідних бюджетів, а також адресних компенсацій для часткового покриття вартості винаймання житла.
4.3.4. Змінити систему оплати праці вчителів і керівників шкіл, відмовившись від поурочної оплати, та перейти на оплату повного робочого дня вчителя. Поетапно перейти до нової системи оплати праці вчителів, яка міститиме стимулювальний складник.

5. УПРАВЛІННЯ, ФІНАНСУВАННЯ, МЕНЕДЖМЕНТ
МЕТА: реорганізувати систему управління, фінансування і менеджменту освіти шляхом децентралізації, дерегуляції, запровадження інституційної, академічної і фінансової автономії навчальних закладів, дотримання принципу відповідальності навчальних закладів за результати освітньої і виховної діяльності.

5.1. Децентралізація управління і дерегуляція
5.1.1. Запровадження принципу субсидіарності. Перегляд обсягу і меж повноважень центральних і місцевих органів управління освітою, скорочення контрольно-наглядових функцій, жорстка й чітка регламентація процедур і повноважень інституцій, пов’язаних з контролем і наглядом.
5.1.2. Чітко визначити обсяг контрольно-звітної та облікової документації навчального закладу, звести його до мінімуму (21 позиція).
5.1.4. Реорганізувати районні управління і відділи освіти у сервісні центри (до 2017 року).
5.1.5. Внести зміни до Закону України «Про вищу освіту», які дозволять відмовитись від законодавчого регулювання внутрішньоорганізаційної структури вищих навчальних закладів.
5.1.6. Залучати громадські, батьківські і наглядові ради до функцій контролю за дотриманням запланованого розвитку, надати їм повноваження ініціювати відкликання керівництва навчального закладу.
5.1.7. На законодавчому рівні чітко визначити межі компетенції навчальних закладів, заборонити будь-яким державним органам вимагати від шкіл виконувати функції, які не підпадають під ці компетенції.

5.2. Запровадження електронного урядування
5.2.1. Запровадити суцільну електронну ідентифікацію всіх громадян України, які навчаються, на вході в освітню систему (електронний ID), що вимагає змін у законодавстві. Варіанти: надання батьками при вступі до НЗ ідентифікаційного номера платника податків (дитини), створення електронної особової картки.

5.2.2. Створити інтегровану уніфіковану загальнонаціональну (загальнодержавну) інтерактивну базу даних «Освіта України», розміщену на серверах в Україні, яка міститиме єдиний реєстр отримувачів освітніх послуг та єдиний реєстр надавачів освітніх послуг — навчальних закладів, викладачів, адміністрації, що вимагає змін у законодавстві.

5.2.3. Створити єдину державну інформаційно-освітню платформу для управління ІКТ на всіх рівнях освітньої системи з системою передачі даних до та з БД «Освіта України», синхронізовану з іншими секторами електронного урядування в частині передачі, зберігання, архівування документів та стандартів цифрового підпису.

5.3. Менеджмент
5.3.1. Перехід від адміністративно-розпорядчого управління навчальними закладами до системи освітнього менеджменту.
5.3.2. Запровадження школоцентричного (school-based) менеджменту, перенесення «центру ваги» в процесі ухвалення рішень на операційний рівень (рівень школи).
5.3.3. Запровадити наскрізне електронне урядування (e-management) за допомогою захищених і сертифікованих систем передачі даних на всіх рівнях освітньої системи: у 2015–2016 роках — запровадження на рівні МОН — обласні управління освіти, у 2017–2018 роках — 100 % шкіл, у 2019–2020 роках — 100 % усіх навчальних закладів.
5.3.4. Запровадити єдиний стандарт та єдине уніфіковане управління ІКТ на всіх рівнях освітньої системи до 2020 року.

5.4. Автономія та самоуправління навчальних закладів
5.4.1. Перехід до призначення директорів шкіл на конкурсній основі за 5-річним контрактом.
5.4.3. Законодавчо визначити роль громадськості, зокрема опікунських рад в управлінні ЗНЗ
5.4.3. До 2016 року закріпити за наглядовими радами у ВНЗ функції контролю за дотриманням стратегії ВНЗ та можливості нагляду за процесом бюджетування, а також формування та затвердження штатного розпису. Запровадити обов’язкове залучення до складу НР представників випускників, роботодавців, громадськості (зокрема міжнародних експертів).
5.4.5. Запровадження комплексу постійних інформаційно-роз’яснювальних та правових консультацій для захисту автономних прав ВНЗ, а також навчання викладачів та студентів щодо застосування їх прав в управлінні ВНЗ.
5.4.6. До 2017 року надати ВНЗ повноцінну фінансову автономію, внісши зміни до законів України, зокрема до Бюджетного кодексу, Податкового кодексу та Земельного кодексу.

5.5. Принципи фінансування
5.5.3. Розробити методику обрахунку окупності (прибутковості) витрат на освіту. Щороку друкувати показники окупності витрат на освіту для певної ланки освіти та рейтинги ВНЗ за показником окупності.
5.5.4. Запровадити багатоканальне фінансування освіти через розробку механізмів стимулювання бізнесу, роботодавців, фізичних і юридичних осіб до участі в розвитку системи освіти, зміцненні матеріально-технічної бази навчальних закладів (пільгове оподаткування, система кредитування, дозволи на будівництво тощо).
5.5.5. Запровадити економічне стимулювання якісної освітньої діяльності (через систему державних грантів, контрактних відносин тощо).
5.5.6. Внести зміни до Бюджетного кодексу України щодо повноважень школи як розпорядника коштів.
5.5.7. Запровадити до 2016 року систему конкурсного грантового фінансування наукових досліджень за бюджетні кошти та переорієнтувати на неї весь обсяг державного фінансування наукової діяльності. Концентрувати фінансування на актуальних проектах та залучати до участі в конкурсних комісіях провідних світових вчених.
5.5.8. До 2018 року обмежити систему державного замовлення до цільового фінансування підготовки фахівців (переважно, на рівні магістратури) для кадрового забезпечення потреб та послуг держави (вчителі, лікарі, військові тощо). При цьому з особами, котрі навчаються за державним контрактом повинен укладатись контракт щодо подальшої роботи. Решту державного фінансування розподіляти за сукупністю кількісних і якісних критеріїв, знизивши залежність обсягу коштів для ВНЗ від кількості студентів. Виокремити потоки фінансування: на навчання, науку, соціальне забезпечення, комунальні витрати. Диверсифікувати рівні фінансування у межах різних потоків: студент/викладач, підрозділ, ВНЗ.
5.5.9. Збільшити питому вагу витрат на загальну середню освіту до середньоєвропейських показників (не менше 65 % від загальних витрат на освіту).
5.5.10. Легітимізувати існування та сприяти розвитку фондів сталого розвитку (ендаументу) навчальних закладів усіх рівнів.
5.5.11. Створити у 2015–2017 роках законодавчі й нормативні умови, які мотивуватимуть приватне інвестування у сферу освіти й науки.

5.6. Контроль якості
5.6.1. Створити національну систему якості освіти (НСЯО) та запровадити єдину систему статистики і параметрів вимірювання якості освіти.
Відмовитись від інспектування вищих навчальних закладів з боку Міністерства освіти і науки. Натомість запровадити дієву систему вивчення якості освіти у середній школі, базовану на оцінці навчального процесу, а не правильності заповнення звітності.
5.6.2. У 2015 році на національному рівні ухвалити національні індикатори якості освіти та національні індикатори ефективності освіти. У 2017 році Україна має ввійти в Education at a Glance.
5.6.3. Законодавчо закріпити участь України в міжнародних моніторингових дослідженнях (PISA, TIMSS, PEARLS).
5.6.4. Створити незалежні установи оцінювання і забезпечення якості вищої освіти, делегувати їм частину повноважень Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти, сприяти міжнародній акредитації освітніх програм українських університетів.
5.6.5. Створити умови для формування 2015 року першого складу Національної агенції з якості вищої освіти (НАЯВО), спроможного продовжити політику розвитку автономії вищих навчальних закладів, створити атмосферу довіри між усіма зовнішніми і внутрішніми стейкхолдерами вищої освіти, забезпечити засади інституційної спадкоємності в діяльності агенції.
5.7.6. Виробити протягом 2015–2016 років методичну базу і надати практичну допомогу вищим навчальним закладам у створенні систем внутрішнього забезпечення якості.
5.8.7. Забезпечити у 2015–2016 роках інтеграцію НАЯВО, незалежних установ оцінювання і забезпечення якості вищої освіти у європейські структури та мережі забезпечення якості вищої освіти, впровадження міжнародних компонентів у систему оцінювання й моніторингу у вищій освіті, просування міжнародної акредитації, використання можливостей бенчмаркінгу для підвищення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти.
5.8.8. Протягом 2017-2018 року встановити прямий зв’язок між якістю вищої освіти та її бюджетним фінансуванням на підставі незалежного, комплексного та об’єктивного оцінювання діяльності вищих навчальних закладів.


Стратегічна дорадча група «Освіта»

Керівник
Георгій Касьянов

Координатор
Олена Заплотинська

Експерти
Віктор Громовий (Кіровоград), Бодувайн ван Вельзен (Нідерланди), Тарас Добко (Львів), Альґірдас Забульоніс (Литва), Світлана Калашникова (Київ), Сергій Клепко (Полтава), Володимир Ковтунець (Київ), Оксана Овчарук (Київ), Людмила Паращенко (Київ), Павло Полянський (Київ), Олександр Сич (Київ), Олег Смірнов (Київ), Наталя Софій (Київ), Єгор Стадний (Київ), Тарас Фініков (Київ), Павло Хобзей (Львів), Олег Шаров (Київ), Роман Шиян (Львів), Юрій Шукевич (Київ), Тарас Юрчишин (Львів).



[1]              Цю концепцію розробила Стратегічна дорадча група «Освіта» (СДГ «Освіта»), створена в рамках спільного проекту Міжнародного фонду «Відродження» та БФ «Інститут розвитку освіти» в липні 2014 року для надання консультативної й експертної підтримки Міністерству освіти і науки в розробці Дорожньої карти освітньої реформи. Подібні групи працюють в інших міністерствах.
[2]              Діти з особливими освітніми потребами (відповідно до ОЕСР) — діти з порушеннями розвитку, з соціально вразливих груп, національних меншин, діти-біженці та інші маргінальні групи.


Нормативно-правова база  На допомогу класному керівникові

(з сайту http://krutienko.ucoz.ua/index/vikhovna_robota/0-39)

Збірка казок та оповідань до Програми занять з профілактики ВІЛ/СНІДу

Заходи щодо запобігання тютюнокуріння серед дітей, учнівської молоді, педагогічних та інших працівників системи освіти Дарницького району на період до 2012 року -переглянути
План заходів щодо забезпечення захисту дітей від будь-яких форм насильства та попередження проявів жорстокості серед школярів - переглянути


-------------------------------------------------------
МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ
пр. Перемоги, 10, м. Київ, 01135,  тел. (044) 481- 32 -21, факс (044) 236-1049
E-mail: ministry@mon.gov.ua, код ЄДРПОУ 38621185
Від _25.07.2014_№  _1/9-376_                        
Департаменти (управління) освіти і науки обласних, Київської міської державних адміністрацій

Ректорам (директорам) обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, Київського університету
імені Бориса Грінченка

Про методичні рекомендації з питань
організації виховної роботи у
навчальних закладах у 2014/2015
навчальному році
Міністерство надсилає для практичного використання методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2014/2015 навчальному році.
Просимо довести їх до відома керівників навчальних закладів та педагогічних працівників.
Рекомендації будуть розміщені на сайті МОН www.mon.gov.ua та на сайті Інституту інноваційних технологій і змісту освіти www.iitzo.gov.ua.
         Додаток на 9 арк.

Заступник Міністра                                                                  Павло Полянський

Додаток до листа Міністерства освіти і науки України від 25.07.14  №1/9-376

Методичні рекомендації з питань організації виховної роботи
у навчальних закладах у 2014/2015 навчальному році

2014-2015 навчальний рік є особливим з точки зору ведення виховної роботи: є діти, які загинули на Майдані, були поранені у збройних сутичках на Сході України, через соціально-політичну кризу втратили батьків, діти з внутрішньо переміщених осіб.
В контексті нових викликів, що постали перед країною, педагогічним  працівникам необхідно переглянути практику виховної роботи та захисту дітей в навчальному закладі.
Педагоги і психологи  можуть зробити багато для того, щоб заспокоїти учнів і допомогти їм адекватно ставитися до подій. Постійний контакт із вчителями та друзями допоможе дітям відновити відчуття безпеки. У такі часи відданість, співчуття та навички вчителя стають особливо важливими та потрібними.
Не завжди доречно радити дітям " забути про це". Дорослим необхідно бути завжди  готовими  до діалогу зі своїми учнями - вони повинні відчувати, що вчителі готові їх вислухати, допомогти проаналізувати відчуття та досвід.
Цьогоріч потрібно бути готовими до  непростих запитань з боку учнів,  дітям  важливо почути відповіді на їхні "чому?". Діти  мають безпосередній стосунок до того, що відбувається в країні: їхні батьки мобілізовані й застосовують зброю, працюють волонтерами. Варто  надавати дітям чіткі пояснення зрозумілою їм мовою, не  давати нездійсненних обіцянок, але потрібно розповідати учням, що держава і громадянське суспільство роблять усе можливе для відновлення миру та порядку в країні, відбиття зовнішньої агресії проти України.
Взаємна підтримка ровес­ників в цій ситуації також важлива. Слід викликати в учнів, особливо на рівні початкової школи, довіру до того, що покликання педагогів-перетворити школу на безпечне для дітей середовище, що їхні батьки чи опікуни зроблять усе можливе, щоб вони почувалися у безпеці.
Також важливо підтримувати  учнів у формуванні позитивних методів подолання стресу та страху, допомагати  їм обрати оптимальні стратегії для тієї чи іншої ситуації. Першочергово необхідно з'ясувати, які саме методи і стратегії  раніше допомагали їм долати страхи чи інші негативні емоції.
В навчальних закладах украй важливу роль відіграє  мікроклімат у колективі. Педагоги мають бути спокійні й виважені. У цьому їм допоможуть звичайні розмови: обговорення домашнього завдан­ня і т.п.. При цьому необхідно уникати додаткового тиску на дітей. Будь-яка поведінка, що може зашко­дити чи відволікати їх, є неприпустимою.
Враховуючи велику кількість загиблих, варто оголошувати хвилину мовчання, наприклад, на початку уроку і пояснювати дітям, що так   вшановуються  загиблі й постраждалі.
У навчальному закладі необхідно мати інформацію про системи переадресації для дітей, що можуть потребувати додаткової допо­моги і підтримки. Такі послуги можуть надаватися як на базі школи, так і спеціалістами державних установ, професійних та громадських організацій. Якщо в одного з учнів спостерігаються серйозні проблеми, що не зникають з плином часу, такій дитині варто надавати спеціалізовану допомогу.
 Особливу увагу педагогічні працівники повинні  приділяти також  власному самопочуттю: не  забувати піклуватися про власне емоційне та фізичне здоров'я. Діти, які бачать довкола себе впевнених, спокій­них та бадьорих дорослих, швид­ше повертаються до норми.
Події останніх місяців показали необхідність соціально-психологічного захисту і психологічної допомоги як окремим людям, так і цілим соціальним групам.
Діти, їхні родини потребують психологічної, подекуди психіатричної допомоги, медичного супроводу або реабілітації, моральної підтримки. Від того, як родина переживе шок від втрати члена сім'ї, значною мірою залежатиме те, як складеться подальша доля для членів такої родини. Душевні страждання, які пережили і переживають сім'ї Небесної сотні, загиблих військових, силовиків, Національної гвардії, жителі Одеси, цивільне населення Криму, Донбасу і всієї країни, не лікуються  миттєво. Спільними зусиллями Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи, Професійної асоціації дитячих аналітичних психотерапевтів, Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла  Страда-Україна», Всеукраїнської громадської організації «Жіночий консорціум України» розроблено методичні рекомендації «Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та пост-конфліктний період». Книга містить рекомендації з організації діяльності з дітьми в період переживання соціально-політичних конфліктних та постконфліктних ситуацій. Окрему увагу також приділено роботі з педагогічними працівниками та батьками. Скористатися електронною версією зазначених методичних рекомендацій можна на сайті Українського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи МОН  і НАПН України: psyua.com.ua.
У цьому контексті, важливим є формування просоціальної поведінки підлітків. Підвищена чутливість до подій, що відбуваються - є передумовою формування просоціальної поведінки, що своєю чергою здійснюється шляхом впливів між вихованням у сім`ї та взаємодією учня у школі. Результат внутрішньої діяльності дитини над власними переживаннями та певна реакція на покарання чи похвалу допомагають сформувати основи просоціальної поведінки. Її форми різноманітні: від простої люб'язності до серйозної благодійної допомоги, яку надає людина іншим людям.
 Задля консолідації суспільства необхідно посилити національно-патріотичний характер навчання та виховання, передбачивши використання у виховній роботі з учнями кращих традицій та звичаїв Українського народу.
Для прикладу, проявами патріотизму є громадянський вчинок юних нахімовців, які під час перепідпорядкування Севастопольської військово-морської академії Російській Федерації на знак протесту заспівали Державний Гімн України, поведінка учнів Української гімназії у  м. Сімферополь. Безперечним прикладом патріотичного виховання є  сучасні військові. 
Необхідно планувати виховну роботу так, щоб допомогти дитині визначити, чим саме її сім'я, школа, вулиця, місто найкращі. Чому наша  країна нам дорога. Давати дітям необхідно таку інформацію, що її діти здатні  зрозуміти і обговорити зі своїми друзями.
Основним документом у сфері освітньої політики щодо патріотичного виховання підростаючого покоління є Концепція національно-патріотичного виховання молоді, затверджена спільним наказом Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства оборони, Міністерства культури і туризму, Міністерства освіти і науки від 27.10.2009 № 3754/981/538/493 .
Зусилля педагогів мають бути спрямовані на реалізацію проектів  щодо виховання учнів у дусі патріотичного обов'язку, готовності до військової служби та захисту України, повазі до чинного законодавства та засад демократичної, правової держави.
Крім того, під час організації навчально-виховного процесу необхідно дотримуватись приписів наказу Міністерства  від 07.09.2000 № 439 «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України».
Одним із дієвих засобів національно-патріотичного виховання є проведення дитячих та молодіжних ігор у позаурочний час таких, як всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра „Сокіл” („Джура”), фізкультурно-оздоровчий патріотичний комплекс школярів України  “Козацький гарт” тощо.
Варто активізувати діяльність історичних клубів в школах, ліцеях, коледжах, де учні матимуть можливість глибше ознайомитись зі сторінками нашої історії, відчути самобутність та неповторність культури представників всіх націй, що становлять українську політичну націю.
Під час проведення виховних заходів з молоддю доцільно використовувати навчальні дебати, що є важливим засобом розвитку в учнів критичного мислення та навичок аргументованого висловлювання.
Особливої уваги потребують питання превентивного виховання, які передбачають впровадження  системи підготовчих та профілактичних дій педагога, спрямованих на запобігання формуванню в учнів негативних звичок, рис характеру, проявів асоціальної поведінки.
Проведений моніторинг стану кримінальних правопорушень свідчить про те, що превентивне виховання потребує удосконалення.
Так, упродовж 6-и місяців 2014 року  в Україні 3296 неповнолітніх вчинили кримінальні правопорушення (досудове розслідування за якими закінчено). Із них: 1518  учнів   загальноосвітніх навчальних закладів;  845  учнів професійно - технічних навчальних закладів.
Характерною ознакою криміногенної ситуації в підлітковому середовищі є зміна її структури в бік зростання корисливих злочинів. Найпоширенішими злочинами залишаються крадіжки, тобто майнові злочини, які складають 60 %  від усіх злочинів, скоєних підлітками (статистичні дані в розрізі регіонів додаються).
Виховання емоційної культури та конструктивної поведінки особистості є одним із ключових пунктів виховного процесу сучасної школи. Його актуальність обумовлена підвищеним рівнем тривожності школярів. Проявляється це у стресі, тривозі, агресії, особистісних розладах. Існує   необхідність   вчити   дітей толерантному ставленню одне до одного, проводити роботу з розвитку  комунікативних  навичок спілкування.
            Необхідно також налагодити взаємодію з органами внутрішніх справ щодо ефективної профілактики із застосуванням відновних практик для запобігання конфліктам та іншим негативним проявам учнів загальноосвітніх навчальних закладів.
При плануванні превентивної роботи радимо взяти до уваги інформацію, яка характеризує  соціологічний портрет сучасної дитини.
Так, упродовж 2009-2013 років Центром науково-освітніх інновацій та моніторингу м. Києва проведено ряд досліджень, у контексті яких вивчалися питання морально-духовного та етичного спрямування.
Характерологічний портрет чотирнадцяти-п’ятнадцятирічних підлітків визначився такою шкалою цінностей:
 чесність, правдивість (82%);
 почуття гумору (65%);
 повага до інших (58%) та доброта (57%).
Найменш цінними рисами особистості сучасні підлітки вважають гордість (5,3%), практичність (9,6%), самокритичність (10,4%) і толерантність (16,2%). Те, що толерантність підлітки поставили на останнє місце, свідчить, що школа явно не доопрацьовує.
Тривожним показником є те, що кожний п’ятий 14-15 - річний респондент цінує в людях уміння досягти бажаного будь-якою ціною та виплутатися з будь-якої ситуації; 17 % опитаних вважають, що поводитися треба так, щоб насамперед було зручно їм.
Зусилля педагогів мають бути спрямовані на формування в учнів відповідальності, правомірності шляхів і засобів їх реалізації, моральних якостей, які б регулювали їхню поведінку.
Важливим в питаннях профілактики дитячої жорстокості та насильства  є  проведення належного сімейного виховання,  відродження сімейних цінностей, підвищення ваги виховної функції сім'ї та підняття її авторитету,  підготовка підростаючого покоління до дорослого, сімейного життя.
Орієнтація на сімейні цінності корелюється із результатами дослідження, проведеного у березні 2013 року Київським інститутом і проблем управління ім. Горшеніна: більшість молодих українців (65,3%) вважають сім'ю важливішою в житті, у порівнянні з кар'єрою. Цей факт є свідченням того, що попри глобалізацію сучасної цивілізації, українці ментально залишаються зорієнтованими на родинні цінності.
Актуальною є систематична й послідовна педагогізація батьківської громадськості, оскільки члени сім’ї – це перші вихователі дитини. У навчально-виховному процесі необхідно враховувати, що вплив сім’ї на підростаючу особистість залежить від багатьох факторів, а саме: склад сім’ї (повна – неповна, наявність членів старшого покоління); побутові умови; морально-психологічний клімат; соціальна орієнтація; загальна культура; забезпечення єдності вимог до дитини усіх членів сім’ї; характер спілкування батьків із дитиною; єдність сімейних інтересів.
Цілеспрямована робота має проводитися щонайменше у двох напрямах: педагогічна просвіта батьків з використанням сучасних форм і методів та активне залучення їх до виховної роботи; підготовка підростаючого покоління до дорослого, сімейного життя.
Вченою радою Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України схвалена Концепція сімейного виховання в системі освіти України «Щаслива родина» (протокол № 9 від 14 листопада 2012 року), що містить основні положення щодо підготовки молоді до щасливого подружнього життя та формування відповідального батьківства. Документ також передбачає психолого-педагогічну просвіту батьків і їх активне залучення до роботи з дітьми в школі, створення сімейних клубів.
Рекомендуємо впроваджувати у навчальних закладах програми підготовки молоді до подружнього життя та формування відповідального батьківства. Зокрема, розроблено комплекс навчальних програм сімейного виховання «Сімейні цінності» для 8–9 класів (9, 17, 35, 70 годин),  схвалений для використання у загальноосвітніх навчальних закладах (лист Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України від 03.07.2012 р.                  № 14.1/12-Г-156); навчально-методичний посібник до навчальної програми «Сімейні цінності» (35 годин) для педагогічних працівників (лист Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України від 15.05.2013 р.                № 14.1/12-Г-166). Методичні матеріали з цієї проблематики розміщено на офіційному сайті Інституту інноваційних технологій і змісту освіти (www.iitzo.gov.ua) у розділі «Навчально-методичне забезпечення виховної роботи».
З огляду на ймовірність швидкоплинної зміни ситуації, навчальним закладам у взаємодії з органами державної влади, батьківською громадськістю,  неурядовими  організаціями бути готовими гнучко реагувати на прояви тих чи інших  тенденцій, застосовувати сучасні інформаційні та інші технології задля надання психологічної та педагогічної допомоги дітям та їх батькам.

Додаток до листа Міністерства освіти і науки України від 25.07.14№1/9-376

Відомості 

про кримінальні правопорушення, вчинені неповнолітніми, за якими закінчено досудове розслідування за 6 місяців 2014 року
Найменування регіонів
та залізниць
всього
З НИХ
тяжких та особливо тяжких злочинів
умисне вбивство
(та замах)
умисне тяжке тілесне ушкодження
Згвалтування
 (та замах)
Грабіж
Розбій
шахрайство
вимагання
крадіжка
хуліганство

Автономна Республіка Крим
        
        
        
        
        
        
        
        
        
        
        

Вінницька область
127
52
1
1
        
7
        
        
        
80
6

Волинська область
125
56
        
2
        
8
2
4
1
75
2

Дніпропетровська область
414
229
3
2
2
48
5
15
        
225
5

Донецька область
495
212
1
4
        
42
9
11
2
322
12

Житомирська область
227
113
1
1
        
10
2
6
        
143
4

Закарпатська область
141
89
        
1
        
10
        
2
        
103
1

Запорізька область
250
126
1
1
        
14
20
15
        
135
9

Івано-Франківська область
101
39
        
1
        
6
        
7
        
62
6

Київська область
167
75
1
3
1
7
        
        
        
97
5

місто Київ
156
49
1
2
        
14
5
3
2
82
4

Кіровоградська область
163
67
        
4
        
7
1
6
        
110
4

Луганська область
304
144
3
3
        
27
4
8
1
190
3

Львівська область
164
68
1
         
        
14
        
7
3
94
7

Миколаївська область
243
112
1
        
        
25
2
6
        
147
3

Одеська область
418
211
        
3
1
23
5
6
        
282
4

Полтавська область
136
49
2
1
        
11
        
10
        
79
1

Рівненська область
100
36
        
        
        
8
1
1
1
61
2

місто Севастополь
        
        
        
        
        
        
        
        
        
        
        

Сумська область
222
89
1
        
1
15
1
2
2
122
8

Тернопільська область
55
27
1
        
        
4
        
2
        
26
5

Харківська область
308
126
4
1
        
43
7
6
        
193
6

Херсонська область
121
47
1
1
        
13
        
3
        
80
        

Хмельницька область
102
49
        
1
        
14
1
1
        
53
1

Черкаська область
100
39
1
3
        
6
1
4
        
60
1

Чернігівська область
107
50
1
2
        
8
3
2
        
46
2

Чернівецька область
56
21
        
        
        
2
        
        
         
45
        

Усього по УМВС
4802
2173
25
37
5
386
69
127
12
2912
101

Донецька залізниця
29
6
        
        
        
1
        
        
        
22
        

Львівська залізниця
11
3
        
        
        
        
         
        
        
5
        

Одеська залізниця
7
        
        
        
        
1
        
        
        
2
2

Придніпровська залізниця
6
2
        
        
        
2
        
        
        
4
        

Південно-Західна залізниця
18
6
        
        
        
1
        
        
        
10
        

Південна залізниця
13
5
        
        
        
        
3
        
        
2
2

Усього по залізницях
84
22
        
        
        
5
3
        
        
45
4

Усього по Україні
4886
2195
25
37
5
391
72
127
12
2957
105


Відомості 

про неповнолітніх, які вчинили кримінальні правопорушення (досудове розслідування за якими закінчено)
Найменування регіонів
та залізниць
Усього
з них
учні загальноосвітніх  навчальних закладів
учні професійно-технічних навчальних закладів
Автономна Республіка Крим
         
         
         
Вінницька область
113
65
27
Волинська область
84
37
29
Дніпропетровська область
276
112
73
Донецька область
331
145
94
Житомирська область
173
72
38
Закарпатська область
100
54
19
Запорізька область
186
72
34
Івано-Франківська область
89
36
33
Київська область
102
39
22
місто Київ
103
39
20
Кіровоградська область
122
54
47
Луганська область
197
100
57
Львівська область
146
78
34
Миколаївська область
159
81
45
Одеська область
180
94
21
Полтавська область
98
37
30
Рівненська область
94
45
22
місто Севастополь
         
         
         
Сумська область
134
72
42
Тернопільська область
41
15
13
Харківська область
180
84
47
Херсонська область
81
55
8
Хмельницька область
57
25
24
Черкаська область
81
30
19
Чернігівська область
72
33
21
Чернівецька область
34
19
8
Усього по УМВС
3233
1493
827
Донецька залізниця
22
12
6
Львівська залізниця
6
1
3
Одеська залізниця
7
         
2
Придніпровська залізниця
7
4
2
Південно-Західна залізниця
10
2
3
Південна залізниця
11
6
2
Усього по залізницях
63
25
18
Усього по Україні
3296
1518
845






Структура 2014/2015 навчального року

12 червня

Відповідно до статті 16 Закону України «Про загальну середню освіту» структуру навчального року встановлюють загальноосвітні навчальні заклади за погодженням із місцевими органами управління освітою. 
Міністерство освіти і науки України рекомендує навчальні заняття організувати за семестровою системою (лист МОН від 11.06.2014 р. № 1/9-303):
- І семестр – з 1 вересня до 26 (27 для шкіл, які працюють за шестиденним робочим тижнем) грудня;
- ІІ семестр – з 12 січня до 29 (30) травня.
Канікули рекомендуємо провести в такі терміни:
- осінні з 27 жовтня до 2 листопада;
- зимові з 29 грудня до 11 січня;
- весняні з 23 до 29 березня.
Як передбачено статтею 34 Закону України «Про загальну середню освіту», навчальний рік закінчується проведенням державної підсумкової атестації випускників початкової (12-21 травня), основної (1-8 червня) і старшої (22-28 травня) школи.
У 2014/2015 навчальному році передбачається проведення державної підсумкової атестації для учнів початкової школи у вигляді підсумкових контрольних робіт з трьох предметів: читання, української мови та математики.
Державну підсумкову атестацію для учнів основної та старшої школи передбачається провести у письмовій формі з трьох предметів: української мови, математики або історії та з предмета за вибором учнів (11 клас) чи школи (9 клас) за завданнями, розробленими загальноосвітніми навчальними закладами.
Вручення документів про освіту рекомендуємо провести для випускників 9-х класів 10-11 червня, 11-х класів – 30-31 травня.
Рішення про доцільність проведення навчальної практики та навчальних екскурсій загальноосвітні навчальні заклади приймають самостійно.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Подписаться на: Сообщения (Atom)